Як книжка прийшла до людей

Хто з нас не любить книжки?

А давно-давно, у стародавні часи, на Землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Але потреба записувати. Передавати іншим досвід та знання виникла у людей уже давно. Тож «сторінками» найдавніших книжок стали камені, стінки печер, вояцькі щити. Писали на всьому. Бо ж було тоді ані паперу, ані олівців, не знали люди і літер – їх замінювали малюнками. Згодом люди винайшли перші абетки, додумалися писати на  глиняних табличках, які потім сушили і випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинках багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі!

Коли, скажімо, якийсь учений збирався в дорогу брав з собою дві-три таких «книги», то на них треба було мати воза.

З часом люди  навчилися робити зручні і легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії, в стародавньому місті Пергамі ще аж у другому столітті до нашої ери. Через те папір із шкіри і назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого роботи книги, щоб вони були дешеві і простіші. І знайшли.

У далекій Африці на берегах повноводних річок простягнулися нескінченні зарослі болотяної рослини – папірусу. Той папірус люди використовували на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні. Через деякий час він спостеріг, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки. Ще більше здивувався чоловік, побачивши, що стрічки добре вбирають фарбу. Значить, на папірусі можна писати!

Відтоді з’явилися книжки, а краще сказати сувої з папірусу. Писати на них було зручніше, але через кілька років вони ламалися і розсипалися.

Книжка за часів Київської Русі була у великій пошані. Великий князь Володимир Святославович відкривав школи, майстерні, де переписували книги. А в часи князювання Ярослава Мудрого у Києві при Софійському Соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека.

Сиділи переписувачі з інших мов. Потім з Києва книги потрапили до інших міст. коштували тоді книги дуже дорого, виготовлялися вони з пергаменту. А ще ж палітурка! А її оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом.

З «Повісті минулих літ» – нашого славного літопису – ми дізнаємось про таке: «Любив Ярослав Мудрий книги читати, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості… Велика бо користь від книжного навчання. Книги – мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони світило мудрості.»

На жаль, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого майже не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля багатьох книг  невідома.

Згадаймо про давніх переписувачів книг з пошаною. Не було паперу, не було верстатів для друкування. Кожний  знає, як важко писати без перерви бодай годину. А для того, щоб виготовити одну копію рукописної книжки, необхідно було працювати не один день і не один місяць.

Тому переписувачі раділи, закінчивши роботу над черговою книгою. І частенько залишали на згадку таку приписку: «Як радіє заєць вирвавшись із тонет, а птах – із клітки, а риба – із сіті, а боржник – від лихваря, а холоп  – від господаря, так само радіє переписувач, закінчивши останню сторінку.»

І от прийшла пора славним, віконопомним подія. У дванадцятому  столітті в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким користуємося ми і сьогодні.

У середині п’ятнадцятого століття в Німеччині запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Гутенбурга. Літери  для друку виготовляли з металу. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. Відтоді друкарні з’являються в різних містах і країнах.

19 квітня 1563 року чудові майстри Іван Федоров та Петро Мстиславець у Москві почали складання першої датованої російської друкованої книги – «Апостол». Згодом Федоров переїздить до Львова, де і продовжує свою благородну справу. За своє життя Іван Федоров видрукував лише кілька книжок (серед них є і перший слов’янський «Буквар»), але його робота й досі згадується усіма.

Недарма на могилі першодрукаря у Львові викарбовано напис: «Друкар книг, перед тим небачених».

Тепер книжка всюди поряд з нами. Вона – наш друг і порадник. Отож шануйте її, любіть, бережіть – у неї вкладено велику працю багатьох людей.

Щоб більш докладніше дізнатися про історію книги й друкування, нам краще звернутися до бібліотек, де зібрано сотні книжок, які дають відповіді на будь-яке запитання.