Перша зупинка – Скит Манявський – чоловічий монастир, визначний осередок духовності, культури й мистецтва України.

Святе місце з цілющою, за повір’ями, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір’ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою.

Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550–1621), родом з м. Тисмениці — один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину (громаду). Роки заснування Скита Манявського — 1606–1785.

Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам’яних і дерев’яних споруд, обгороджених високою кам’яною стіною з вежами й бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленою смерекою, з трьох сторін омивається водами (потік Батерс, Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, а й одночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турецьких нападників. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями.

Вважається, що саме у Скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя, і навіть убивця Маковський погодився «відіслати тіло в маєток у Руду і як «русина по-руськи поховати». Тут, у Галичині, в Руді або в Скиті, біля чоловіка Івана Виговського, ймовірно, похована і його дружина Олена Статкевичівна.

Як оригінальний експонат у Скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій (Феодосій). Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, є хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення.

Побувати у Скиті Манявському і не відвідати Блаженний камінь було б помилкою. Це місце молитви й очищення від скверни, це перше житло — скит, де поселилися , за визначенням Івана Франка, «перші апостоли карпатського Підгір’я». Саме туди ми відправилися звивистою лісовою гірською стежкою. Кажуть, що цілюще джерело Блаженного каменя має такі ж властивості, як і води Лурду. Тут завжди людно.

Далі ми відправились у місто Яремче – найвідоміший кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, що розташувалося на берегах мальовничої річки Прут. Назва міста, як стверджують, походить від імені бідняка Яреми, який перший поселився тут. Екскурсію містом проводив справжній гуцул, який інтригував нас цікавими місцевими історіями та бувальщинами, читав вірші, грав на трембіті. Звичайно, і наші екскурсанти спробували зіграти на цьому дивовижному гуцульському інструменті.

Ми милувалися водоспадами «Пробій», «Жонка», «Дівочі сльози», дерев’яною архітектурою містечка, зокрема рестораном «Гуцульщина», побудованого без жодного цвяха. А який турист не відвідає сувенірного ринку в Яремча?! Очі розбігаються, коли бачиш величезну кількість гарних виробів з дерева, майстерно виготовлених місцевими умільцями. Кожен вибрав собі сувенір до вподоби та можливостей гаманця.

 Яремче зачаровує не тільки унікальним кліматом, але чудовими краєвидами, славною історією. Це край опришків. Славетний ватажок опришків Олекса Довбуш часто бував в околицях Яремча.

Ми покинули мальовничу Івано-Франківщину, щоб побачити сонячне Закарпаття.

Ось і Хуст – місто на Закарпатті, що лежить у Мармароській котловині при впадінні Ріки до Тиси. На окраїнах міста підноситься вулканічного походження гора, на якій 1090 року почалось будівництво замку-фортеці (тепер у руїнах). Замок слугував для охорони доступу до копальні солі в Солотвині.

У 16-17 ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, на нього нападали турки і татари. 1709 Франц Ракоці скликав у Хусті семигородський сейм. Замок був знищений від бурі і пожежі 1766. У Хусті народився учений І. Орлай (1770), у 19 ст. жив філософ В. Довгович. 21 січня1919 року в Хусті зібрався Всенародний Конгрес угорських русинів, що утворив Центральну Народну Раду і ухвалив приєднати Закарпаття до України. 10 листопада 1938 Хуст став столицею автономної Карпато-української держави, куди евакуювався уряд А. Волошина з Ужгороду, і був свідком її національно-державного відродження та в середині березня 1939 року збройної боротьби між Карпатською Січчю і чеськими та угорськими військами. Тут також зібрався Сойм Карпатської України 15 березня 1939 року.